Музейна кімната Бойової Слави

         Подвиг наших земляків

Ми ніколи не забудем,

В пам’яті навіки збережем

Шанувати будем!

Музейна кімната Бойової Слави створена у серпні 1975 р. силами вчителів та учнів школи, з ініціативи краєзнавця-любителя, сільського літописця, вчителя історії, колишнього директора школи Андрія Васильовича Кучми. Музей створено для того, щоб знати, пам’ятати і шанувати людей, які гинули заради того, щоб жили ми.

Кучма Андрій Васильович

ЗАСНОВНИК МУЗЕЙНОЇ КІМНАТИ БОЙОВОЇ СЛАВИ

З 20 вересня 2012 року в селі Недайвода до Дня партизанської слави проводились урочисті заходи, в яких брала участь делегація від нашої школи.

Члени гуртка «Пошук» екскурсійним автобусом курсували місцями буремних подій:

• Побували на май         дані та садибі, де в роки війни н6ацисти розстрілювали людей;
• Біля пам’ятного кургану на місці загибелі полковника М.В.Ємельянова, начальника політвідділу 37-ї армії Степового фронту, бійці якого утримували оборону;
• Останнім пунктом екскурсійного маршруту стала Братська могила, в якій поховали 1582 воїна й серед них чотири Герої Радянського Союзу. Біля Монументу Слави відбулося нагородження партизанів Криворізького району Манукова С.І., Верешка П.В., ветеранських організацій, переможців районного конкурсу-огляду кімнат Бойової Слави.

Нас також було нагороджено грамотою за зайняте призове місце в районному огляді-конкурсі «Краща кімната бойової слави» та пам’ятним кубком.

Заснування села Лозуватки

Музейна кімната Бойової слави створена у 1975 році силами вчителів та учнів школи з ініціативи краєзнавця-любителя, сільського літописця, вчителя історії, колишнього директора даної школи Андрія Васильовича Кучми.

Музей містить експозиції, на основі яких можна відтворити історію села з моменту його заснування.

Джерела свідчать, що заселення краю відбувалося протягом XVIII ст. і пов'язане воно з козацтвом. У 1734 році тут існувала Інгульська паланка, у складі земель якої перебувало Криворіжжя .Року 1765 за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії переселенцями Чернігівської губернії було засноване село Лозуватка.

Враховуючи цей факт, ми розмістили в експозиції прапор Чернігівського козацького полку, символіку, герб нашого села та фотоматеріали про сучасне реєстрове козацтво та посвяту в козачата учнів нашої школи.

Громадянська війна. Період колективізації.

Трагічними сторінками історії нашого села є громадянська війна та колективізація. Різні політичні сили боролися за Лозуватку, а перемогла Радянська влада. Вона мала підтримку місцевого населення. У січні 1920 року на території села сформувався загін котовців, який згодом влився в кавалерійську бригаду Г. І. Котовського. В пам'ять про ці події при в'їзді в село стоїть пам'ятник - камінь котовцям, а в Музейній кімнаті зберігаються фото героїв громадянської війни,  лозуватців - котовців ,  картина « Тачанка» місцевого художника Зав'ялова, символи кавалеристів ( будьонівка і шабля).     

Радянська влада проводила на селі колективізацію прискореними темпами. До 1932 року в селі було створено 10 колгоспів. Держава відразу встановили над ними всеосяжній контроль: у селян вилучали все зерно, у тому числі й посівний фонд. Половина врожаю загинула під час посухи. На село насувався голод, який спричинив велику смертність населення. Держава ж замість того , щоб надати хоч якусь допомогу, прийняла закон « Про п'ять колосків», за яким засуджували навіть дітей. З метою вшанування жертв цієї страшної трагедії ми створили куточок пам'яті. У ньому: фотодокументи , символічні 5 колосків ,  макет пам'ятника - аналога жертвам голодомору 1932 - 1933 р, Національна книга пам'яті жертв голодомору , спогади жителів села Лозуватки.

Початок війни - окупація

Наймасштабніша експозиція музейної кімнати - Велика Вітчизняна війна. Представлена вона матеріальними доказами тих років, особистими речами, нагородами воїнів і посвідченнями до них. фотодокументами, панорамою «В окупованій Лозуватці», виготовленій учнями школи.

13 серпня 1941 року фашистські загарбники окупували село. Встановлення «нового порядку» гітлерівці розпочали з розстрілів і грабежів. Навколо панували повне безправ'я, жорстокість, грабунки, примусові роботи на полях під пильним наглядом коменданта Лока, голод,  терор і відверта зневага до лозуватців.  На території села був табір для радянських військовополонених.

207 мешканців села вивезено до Німеччини та концтаборів. Вони стали остарбайтерами, опинившись у фашистській неволі. Це Суганяка Марія Данилівна, Крисань Марія Павлівна, Безсмольна Тетяна Василівна . Василевська Софія Гаврилівна та багато інших.

Рух опору на Криворіжжі..

Безцінним джерелом для нас є п’ятитомна документальна книга «Свіча пам’яті» , саме в ній названі поіменно  воїни  Радянської Армії,що  визволяли Криворіжжя та народні месники, які допомагали громити жорстокого агресора.

Протягом двох років окупації  населення чинило опір загарбникам. На Криворіжжі діяло 14 антифашистських груп. Серед них відзначалися  особливою рішучістю підпільники Миколи Решетняка, Федора Щербака, Груні Романової, Миколи Ходича, Василя Сингирцова та інших. За незалежність України у нашому краї боролись  також ОУНівські  підпільні групи.

На території нашого Криворізького району  діяв загін Седнєва Юрія Максимовича , який нараховував 300 чоловік. Він поділявся на невеликі групи, кожна з яких виконувала конкретні завдання:

-         пускали під укіс поїзди;

-         рили бліндажі в яких переховували та лікували поранених радянських бійців;

Партизани мали тісний зв'язок з фронтами, передавали цінну інформацію про розташування німецьких військ , місце запланованого наступу.

Лозуватці на фронтах

Лозуватці воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної та другої Світової війни. Понад 500 з них нагороджено  орденами та медалями за бойові заслуги. Посвідчення до нагород орденоносців зберігаються у нашій експозиції. Зворушливу розповідь будуємо використовуючи також документи і фотоматеріали про двох Героїв   Радянського Союзу, вихованців нашої школи. Олексій Якимович Дерев’янко загинув на Курській дузі, вступивши в поєдинок з німецькими танками. А капітан   Іван Лукич Нежигай пройшов всю війну, визволяв країни Європи,відзначився  при форсуванні річки Вісла. Уламки від підбитого літака Героя Радянського Союзу Іван Федорович Базарова  повідомляють як загинув льотчик-винищувач. У передостанньому листі сестрі він писав: «Вилітаю в бій за визволення України». І ось уже  кілька років село має назву Базарове.  Житель Саратовської області , начальник розвідки 131 артилерійського полку Степан Кузьмович  Остапенко , загинув  у жовтні 1943 року , захищаючи Чкалівку і наше село Лозуватку.

Цінуємо понад усе дві книги-дарунки «На лінії вогню» Миколи Миколаєнко  та «Ой Дніпро,Дніпро» - Григорія Тарасенка, як підсумок наших зустрічей і переписки з фронтовиками письменниками.

Визволення 

Мабуть найяскравішою, найоригінальнішою експозицією музейної кімнати є схема  визволення села Лозуватки. Появі якої передувала велика підготовча робота в Дніпропетровському обласному архіві за підтримки кандидата історичних наук  Безносова Сергія   Інокентійовича. Схему виготовив  Сергій Васильович Клименко – наш вчитель образотворчого мистецтва.

Ніби з воронки від снаряда постають перед нами епізоди визвольних боїв на берегах річки Інгулець. Центральною фігурою панорами є постать воїна-визволителя та календарі визволення Криворіжжя і села Лозуватки.

Лозуватка  визволялося двічі від фашистських загарбників .

Першого разу  23 жовтня 1943 року , коли перша повітрянодесантна  дивізія якою командував генерал-майор О.Ф.Казанкін, вибила гітлерівців із села  Лозуватка. Вдруге, і остаточно, Лозуватку було визволено 8 березня 1944 року військами 228 стрілецької дивізії , якої командував полковник Павло Григорович Куликов. За  спогадами учителя - краєзнавця Андрія Кучми основні бої розгорнулися на околицях села  о 5 годині ранку. Нічний штурм мав успіх … 2 німецькі полки 257 та 294 практично стали небоєздатними. Дорогою ціною дісталася перемога. В боях за визволення Лозуватки загинуло більше 600 рядових, сержантів, офіцерів. Місцем вшанування  пам’яті загиблих  є  Меморіальний комплекс Слави.

Біль моєї душі - Афганістан

Афганські сторінки – це сповідь про Афганську війну ( 1979-1989 р.) Ніким і нікому не оголошену, героїчну. та трагічну. Війна  тривала 9 років 1 місяць і 15 днів. На допомогу новому афганському урядові, сформованому після  квітневої революції, до Афганістану були введені радянські війська. За період з 1979 року по 1989 рік в Афганістані загинуло 2 тисячі 378 українців.

В числі тих, хто загинув в Афганістані – юнаки, уродженці Криворізького району і наш земляк – В’ячеслав Миколайович Приймак. Його передсмертні слова були звернені до матері.

« Меня  убили в 20 лет

Мне было 20

Я не существую…..

Не слышу слов, не различаю дат

Своих друзей я больше не встречаю…

Я их сберег, себя я не сберег…

Прости меня, мама, что внучат не будет

И что твое негромкое «Сынок»

Меня под утро больше не разбудит».