Вед : Украдене щастя, мільйонів народу,
Роками убите сховали в пітьмі,
В кайдани одягнену били свободу,
Впивалися кров’ю ці нелюди всі.
Красу розіп’яту на глум всьому світу,
Мовчали, не бачили вбивства і біль,
Коли умирали від голоду діти,
Збираючи крихти, черствий їли хліб.
Із вільних людей готували покірних,
Служити системі, що стверджує зло,
В батьків забирали майбутнє і віру,
Рабами робили наш рідний народ.
Добро розпинаючи, кидали в ями,
Усіх замордованих рідних людей,
Згубили життя, ненароджені мами,
Земля без усмішок маленьких дітей.
І болем це ріже на серці мов рану,
Їх долі і мрії, їх безлічі душ,
Я все пам’ятаю - молитвою стану,
За правду якою я лише живу.

Голодна смерть, напевно, найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ!

Шановна громадо! Сьогодні ми зібралися на мітинг для того, щоб увіковічнити пам’ять про тих, хто прийняв мученицьку смерть 81 рік тому – в 1932–1933 роках., пам’ять мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від штучного голоду, пам’ять України, яка стала землею вдів і вдівців, сиріт і безпритульних, малолітніх старців і бездомних стариків.

Урочисто – траурний мітинг вшанування пам’яті жертв голодомору оголошується відкритим.

(ГІМН УКРАЇНИ)

Вед: До слова запрошуються ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Вед.: До Вас звертається __________________________________________________________________________________________________________________________________

Вед.: Слово має _________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Вед.: До слова запрошується ________________________________________________________________________________________________________________________________________

Вед: До слова запрошується ____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Блок «Хвилина мовчання»

Вед : Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голоду засвічується, що тривале голодування призводило до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирало сили для боротьби. Дистрофія нищила розум, свідомість людей. За таких умов фізичний опір був неможливим.
Голод руйнував громадські і суспільні зв’язки,а кожен голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.

Внаслідок повного виснаження організму від голоду в Україні вмерло 12 мільйонів чоловік;
вивезено з Україні до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 млн осіб;
щохвилини помирало 17 людей, а щодоби – 25 тисяч.

Залишилася тільки пам’ять … Пам'ять і спогади зраненого серця! Бо ніколи не забудуть пережите ті, хто пройшов страшні дні голоду…

(спогади)

(сценка)

Батько

Забрали все, вимели до зернини. останню крихту зі столу змели. Як тепер жити? Що дітям сказати? А вони… в очі дивляться і благають … просять бодай сухарика. Ніби ножа в серце хтось устромив – пекучим болем проймає все тіло. Зовсім іншим стали діти? ні сміху, ні розваг не чутно. За що така кара? Чим завинили ми перед ким? … Зараз ніч. А що я скажу їм вранці? Як дивитися в оті, сповнені сліз і благань, очі. Хотів, було вийти на скошений лан, може, якихось колосків назирати. Та де там? Об’їжджають на конях, ганяють людей гірше собак. Он Микиту і Степана взагалі до тюрми забрали «за хіщєніє соціалістіческой собственності».

Господи! Світ перевернувся! Хто ж у кого краде?... Що скажу дітям? Чим розрадити їхні голодні душі?

Мати

Ось дістала із запічка останні сухарики. Всі крихітки зібрала у хустинку. Оце дам вранці. А що потім? Боже, по селу немає ні котів, ні собак! Миколка вчора вилив ховрашка з нори. Зварю якоїсь юшки. горобців не стало. Все люди поїли під чисту. Петрик, найменшенький, уже не просить нічого. Лежить, бідненький, блідий, очі позападали. Чим зараджу тобі, дитино? Ладна від себе відтяти шматок, аби врятувати дітей!

Матір Божа! Змилуйся над своїми янголятами! Не дай їм померти голодною смертю!...

Де ж той хліб, який гарно вродив? Всю землю можна засіяти отим зерном! А хліба нема!

Ми з чоловіком терпимо! А діти? Вони оладка з молоком просять, пряника!

Дітки ! Терпіть! Господи! Дай їм сили, дай їм терпіння, щоб вижили !

Донечка

Мама і тато – похмурі весь час. Тато спав мовчазний, весь час десь іде з дому. А матуся плаче. Очі в неї висихають. Обіймає нас і плаче. Пригортає до себе міцно і шепоче: «Дітки! Потерпіть!»

Я не плачу. Мені боляче дивитися на безпорадну маму. Розумію, як їй боляче дивитися на братика. Я вчора принесла йому цвіту кашки, а він навіть і не поворухнувся , щоб взяти.

Чим допомогти йому бідненькому?

Сусідка приходила перед вечором, сказала, що у Гончаренків за день померло троє дітей! Тітка розуму позбулася з горя. Чоловіка забрали до тюрми. А ще четверо діток!

Невже і я помру!? Ні я не хочу вмирати! Я жити хочу! Боже, якщо ти є, - порятуй усіх нас, не дай померти братику, мені!

Змилуйся, Господи, над мамою і татом! Зроби їх веселими, щасливими!

За жінок і чоловіків , за знедолених стариків, яким не лунали завпокійні дзвони, у яких не було ні труни, ні хреста, на вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 роках оголошується хвилина скорботи.

(Вихід дівчат)
Хвилина мовчання - удари

Звучить музика. Учасники Хвилини мовчання залишають пам’ятник

ПОКЛАДАННЯ

Вед: Надмогильні хрести
Ніби зведені руки в небо...
Господи, нам прости,
Господи, їм прости, -
Тим, що рано пішли до тебе.

Запрошуємо всіх до покладання квітів .

(Музика. Громада покладає квіти)

Вед . Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, розкрыпачити волю людей. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Вед : Урочисто – траурний мітинг завершено. Ми дякуємо всім за співчуття, розуміння та за увагу.

«МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ», муз.М.Лисенка, сл. 0.Кониського